Не лякайте нас "новим Мюнхеном"
Це агресорові слід боятися вплутуватися в таку справу, бо добре відомо, чим усе врешті-решт скінчилося для тих, хто 1938-го «переміг» Чехословаччину...
Хто тільки не лякає цими днями загрозою «нового Мюнхена», тобто здійсненої за спиною і без участі України угоди між провідними світовими гравцями про долю України! З особливим ентузіазмом роблять це деякі дуже незалежні політологи з українських теренів і пропагандисти «русского мира» з Москви та її ідейних околиць. Що ж, загроза «Мюнхена-2017» - це не фантом, а один із імовірних варіантів перебігу подій. А тому його треба брати до уваги. Проте водночас не слід забувати, чому став реальним «Мюнхен-1938», чому ту угоду було підписано і чому її наслідки стали фатальними для тодішньої Чехословацької держави, а разом із тим - наблизили світ до глобальної війни.
Отже, перше, що варто пам'ятати: «Мюнхен-1938» ніколи не став би історичним фактом, якби не капітуляція офіційної Праги. У середині 1930-х, після створення фінансованої з Берліна нацистської Судето-німецької партії, яка шляхом відкритого терору і потужної пропаганди встановила контроль за населеними судетцями регіонами Чехословаччини, Прага пішла на значні поступки. Було забезпечено широке представництво в Національних зборах етнічних судетців (яких пропаганда переконала в тому, що вони німці, хоча Судети ніколи не входили до німецької держави) та розширено права місцевого самоврядування. Але «борці за права співвітчизників» не зупинялися на цьому - ні в Судетах, ні в Берліні. У лютому 1938 року Гітлер звернувся до Рейхстагу із закликом «звернути увагу на жахливі умови життя німецьких братів у Чехословаччині». У березні, після аншлюсу Австрії, Судето-німецька партія отримала чималі гроші з Берліна; кордон нелегально перетинають інструктори СС. У квітні 1938-го партія ухвалює програму, де міститься вимога національно-територіальної автономії, а у травні висуває вимогу провести референдум із приєднання Судетських земель до Німеччини.
На 22 травня - день муніципальних виборів - було призначено путч задля того, щоби взяти під контроль Судети й перетворити ці вибори на плебісцит. Але чехословацький уряд повівся рішуче. Він провів часткову мобілізацію в країні, ввів армію в Судети, придушив силою виступи нацистів. А далі почалися переговори за посередництва представників західних держав на чолі з лордом Ренсименом про мирне врегулювання конфлікту. Переговори виявилися безрезультатними, оскільки Берлін дав команду затягувати час і готувати збройне захоплення влади (стрілецької зброї-бо через кордон доставили чимало, і «добровольців» приїхало вдосталь).
Попри те, що Прага погодилася на створення німецьких автономних районів, 12 вересня 1938 року з'їзд НСДАП ухвалив резолюцію з вимогою до Чехословаччини надати право на державне самовизначення судетським «співвітчизникам». 13 вересня розпочалося збройне повстання в Судетах; у відповідь чеський уряд запровадив воєнний стан у населених судетцями районах і направив туди, крім поліцейських формувань, регулярні війська. Після дводенних боїв заколот було придушено, в боях загинули понад 300 путчистів, сотні були поранені, чимало заарештовано. Наступним ходом стало формування на території Рейху «Судетського німецького добровольчого корпусу», який розгорнув бойові дії та терористичні напади у прикордонних районах Чехословаччини. Чеські вояки гідно билися з агресорами, але чеські лідери втратили впевненість у собі. 17 вересня президент Чехословаччини Едуард Бенеш запропонував передати кілька населених німцями районів Третьому рейху; але Гітлер із цим не погодився - йому не була потрібна така «дрібничка». Відтак 19 вересня посли Британії та Франції передали Бенешу вимогу своїх урядів вивести війська із зони конфлікту і передати Німеччині території, населені «співвітчизниками».
Далі події покотилися, як то кажуть, «під гору» і завершилися в ніч на 30 вересня підписанням ганебної Мюнхенської угоди між Німеччиною, Італією, Францією та Великобританією (чехів на переговори навіть не запросили).
Чи могла Чехословаччина та її армія самостійно чинити опір Німеччині, чи будь-яка спроба такого опору була апріорі приречена на поразку? Ні, не була. Німеччина на осінь 1938-го мала у війську 2,2 млн «багнетів», 720 танків, 2500 літаків; Чехословаччина - 1,25 млн «багнетів», 469 танків, 1582 літаки. Для оборони, навіть враховуючи терористів із числа судетських нацистів, більше ніж досить; при цьому чехи мали кращі, ніж тодішні німецькі, танки, гармати, зенітки та не гіршу стрілецьку зброю. Рівень вишколу обох армій був приблизно однаковим, а німецька перевага в авіації значною мірою зводилася нанівець осінньою погодою. Крім того, чехословацька армія встигла отримати 35 новітніх винищувачів Bk-534, озброєних 20-мм гарматою; Німеччина на той час ще не мала винищувачів із гарматним озброєнням. І на додачу до цього, чеська армія спиралася на потужні укріплення в горах...
Коли ж розглядати політичний вимір проблеми, то «мюнхенці», хоч і домінували в політичному житті Франції та Британії, але мали й сильних противників - згадаймо хоча б Вінстона Черчилля. Тобто у разі, якби чехи чинили сильний опір нацистам, їхні прихильники в західних демократіях не дозволили б своїм урядам стати на бік Гітлера. А нейтралітет у цій ситуації грав на руку Празі. Так само не мали фатального характеру і проблеми відносин зі словацькими націоналістами: досить було надати Словаччині автономію і гарантувати її цілісність, адже, відповідно до Мюнхенської угоди, треть словацької території мала перейти до Угорщини. За тим самим алгоритмом розв'язувалася і проблема Закарпатської України: автономія та захист від зазіхань з боку угорського диктатора Горті. Якби Чехословаччина чинила опір Німеччині, то Угорщина, найімовірніше, залишилася б поза війною: Горті не любив ризикувати, він лише в листопаді 1938-го, коли всі крапки над «і» було вже розставлено, зайнявся анексією частини території Чехословаччини.
Як видається, за цих обставин фатальну роль у «Мюнхені-1938» відіграла II Річ Посполита. Вона, претендуючи на Тешинську Сілезію, не лише словом, а й ділом підтримувала Гітлера. З польської території проти Чехословаччини діяли німецькі диверсійні загони, а в самій Речі Посполитій до цих загонів відкрито вербували етнічних німців. У вересні 1938-го Річ Посполита, копіюючи дію Третього рейху щодо Судетської області, створила на своїй території «Тешинський добровольчій корпус»; загони «добровольців» на чехословацькому кордоні влаштовували збройні провокації та диверсії. Мільйонне польське військо, яке налічувало вісім сотень танків і чотири сотні літаків, серйозно ускладнювало шанси Чехословаччини на успішний опір агресорам. І Прага капітулювала...
Інакше кажучи, чехи успішно знешкодили «судетську весну», провели АТО і дали відсіч вторгненню «добровольців». А далі забракло політичної волі та готовності самовіддано битися проти агресорів за несприятливих умов. Без цього «Мюнхен-1938» залишився б на папері й не мав би фатальних наслідків для Чехословаччини та Європи. Ба більше: гітлерівська агресія могла би захлинутися, і в такому разі змовники з числа німецьких військових і дипломатичних кіл, які в ті роки готові були скинути фюрера, щоб зупинити війну, отримали б шанс на успіх. Але так не сталося, Гітлер одержав нове свідчення геніальності своєї авантюрної політики та готовності провідних демократій на поступки, і світ далі покотився до глобальної війни.
Звичайно, ймовірний «Мюнхен-2017» не може являти собою копію тієї давньої угоди, бо у світі відбулося багато змін. Але і тоді, і тепер головним чинником опору агресору та неприйняття нав'язаних ззовні «мирних» домовленостей є готовність країни-об'єкта агресії до відсічі, а її сусідів - до допомоги в ній. Тому не варто лякати Україну «новим Мюнхеном» - це агресорові слід боятися вплутуватися в таку справу, бо добре відомо, чим усе врешті-решт скінчилося для тих, хто 1938-го «переміг» Чехословаччину...
